ВСТУП Серпневий рецидив фінансової кризи в Російській Федерації став закономірним наслідком занепаду реального сектору економіки, значного дефіциту бюджету і незадовільного виконання його дохідної частини, неконтрольованого нарощування державних боргів. Покладання надмірних надій на зовнішні та внутрішні позики, нераціональне використання цих позичок призвело до втрати керованості фінансами держави і дозволило дєяким політичним силам використати фінансові важелі для маніпулювання владою. Головні чинники російської фінансової кризи характеризуються таким чином: За період 1990-1997 рр. обсяги ВВП зменшились на 40,7%. В поточному році Мінекономіки Росії прогнозує зниження ВВП ще на 2,5%. Низький рівень монетизації (близько 18%) призвів до значного розповсюдження внутрішнього бартеру, збіьшення кредиторської і дебіторської заборгованості підприємств (за перше півріччя 1998 року вони склали відповідно 1927,4 млрд. рублів і 1265,8 млрд. рублів). Дефіцит державного бюджету Російської Федерації в 1997 році складав 6,8% ВВП, на 1998 рік він передбачався на рівні 5,8% ВВП. Покриття дефіциту шляхом не досить продуманої стратегії короткострокових запозичень призвело до створення фінансової піраміди ДКО та неможливості виконання державою боргових зобов’язань, що більш ніж в 2 рази перевищували надходження до біджету в серпні знизились у порівнянні з липнем на 1 млрд. доларів США і становили лише 11,2 млрд. рублів. Недосконала податкова полатика змусила піти в “тінь” значну частину економіки. Великі обсяги становлять зовнішні борги (близько 125-130 млрд.$), з яких борги перед МВФ та Світовим банком – 19,2 млрд.$. Корені фінансової кризи криються також у банківській сфері. Залучені банками грошові ресурси замість розміщення їх в реальній економці використовувалися перевжно для інших операцій, в тому числі для придбання валюти, що створювало додатковий тиск на валютний ринок, а також для операцій з цінними паперами. Загрозу фінансовій стабільності становили певні дії Центробанку, який у своїй діяльності є самостійним і практично безконтрольним. Саме Центробанк 20 липня 1998 року напередодні виділення першого траншу позики МВФ списав з рахунків Мінфіну близько 8,7 млрд. рублів, залишивши на тждень уряд без коштів. Вірогідними мотивами цієї акції є проведення Центробанком опрацій з ДКО, до 65% яких придбано ним та підконтрольованим йому Ощадбанком. На економічні чинники накладалися і політичні. За короткий час в Російський Федерації змінилися чотири уряди (Чорномирдина, Кирієнка, Чорномирдина і нарешті – Примакова). Системна криза влади й економіки. Котра охопила Росію, незважаючи на тимчасову стабілізацію курсу рубля на відмітці 16 рублів за долар, може і далі поглиблюватися у зв’язку з політичною боротьбою, яка відбувається між різними гілками влади, а також між центром і регіонами. Обсяги міжнародної фінансової допомоги, що була надана Російській Федерації, відразу виявилися недостатніми. Перший транш позики МВФ було витрачено дуже швидко, пр цьому жодної проблеми не було вирішено. Це значною мірою змусило іноземних інвесторів переоцінити своє ставлення до Росії. Не слід відкидати того факту, що в Російській Федерації також далеко не всім потрібний міцний і стабільний рубль, і, насамперед, експортерам. Якщо ж врахувати знищення світових цін на нафту і газ, то особливо в цьому не зацікавлені РАТ “Газпром” та нафтові компанії. Всі ці події на фінансовому ринку Російської Федерації не могли вплинути на ситуацію в Україні, економіка якої переживає не кращі свої часи. Починаючи з 14 серпня 1998 року, коли значення курсу національної валюти становило 2,14 грн\дол., відбулось різке падіння гривні за межу встановленого валютного коридору 2,25 грн\дол. На початку вересня межі валютного коридору були змінені до 2,5 – 3,5 грн\дол. Вже 8 вересня офіційний курс гривні становив 2,52 грн\дол., а 1 жовтня він сягнув позначки 3,405 грн\дол, наблизившись до межі валютного коридору. Значно погіршився стан фондового ринку, який і до того був д...